Мовлення гіперактивних дітей

26.Лют.2021
Мовлення гіперактивних дітей

Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги (ГРДУ) – це поліморфний клінічний синдром, основними проявами якого є порушення здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що характеризується моторною гіперактивністю, імпульсивністю, невмінням зосереджуватись.

    Хоча поведінкові проблеми гіперактивної дитини проявляються з перших років життя, часто ще до досягнення старшого дошкільного або молодшого шкільного віку, їх сприймають як особливості темпераменту або неналежне виховання дитини. Під час навчання виникають труднощі, які дедалі важче ігнорувати. ГРДУ пов’язаний із такими проблемами розвитку: дефіцит уваги, імпульсивність та надмірна моторна активність (рухливість). Імпульсивність та гіперактивність проявляються такими симптомами: дитина безперервно рухається, не може довго всидіти на одному місці, бігає чи лазить тоді, коли необхідно сидіти, багато говорить, перебиває інших, недоречно втручається в розмову, не проявляє витримки, коли треба чогось чекати (наприклад, своєї черги в грі), діє, не подумавши про наслідки чи правила. Якщо до цього додати загальні характеристики гіперактивної дитини – значний рівень емоційності (роздратування, пригнічення, спалахи гніву, підвищена реакційність), труднощі під час зміни діяльності, агресивна поведінка, проблеми з дисципліною, неможливість працювати задля досягнення віддаленої мети, постійна потреба в сильних заохоченнях та покараннях, знижена самооцінка, часто супутня опозиційна поведінка, то матимемо типовий портрет дитини з ГРДУ. Через проблеми з увагою, імпульсивністю, діти потребують чітко структурованого середовища в навчальній кімнаті. Ефективна робота у групі охоплює послідовні дії педагога, наявність чітких правил поведінки, передбачуваність в організації середовища та стилі викладання, побудову позитивних стосунків із дитиною.

     Щоб малюк добре засвоював новий навчальний матеріал, необхідно, щоб у нього були розвинуті всі психічні процеси. Як правило, у дітей з різною патологією мовлення часто спостерігаються відхилення в тій чи іншій сфері розвитку особистості (відхилення як у мовному розвитку, так і в немовних психічних функціях).

 

    Найхарактернішими випадками порушень є:

  1. Порушення дрібної моторики.
  2. Порушення загальної моторики та координації рухів.
  3. Зміни в емоційно-вольовій сфері:

∙ роздратованість;

∙ плаксивість;

∙ розгальмованість.

  1. Порушення фізіологічного дихання (поверхневе, уривчасте, носове).
  2. У мовній функціональній системі – дискоординація в роботі рухливих частин артикуляційного апарату: губ, нижньої щелепи, язика, м’якого піднебіння.
  3. Порушення фонетичної (відсутність, заміна чи спотворена вимова звуків) та фонематичної сторін мовлення (важкість засвоєння словесних та фразових наголосів, інтонації; пропуски звуків на збігу приголосних, незакінченість слів (закінчень зокрема)).
  4. Зміна та плавність звучання: голос уривчастий, приглушений, сиплий, затухаючий, скандований, тремтячий тощо.
  5. Недорозвиток лексико-граматичної сторони мовлення.
  6. Зниження швидкості психічних операцій; недорозвиток абстрактного мислення.

   

Характеристика мовлення гіперактивних дітей:

  1. Мовна симптоматика.

Мовні вади гіперактивних дітей проявляються у зовнішньому, внутрішньому та писемному мовленні.

Для усного мовлення характерні такі порушення на рівні звукового складу слова:

∙ відсутність окремих звуків чи їх спотворена вимова;

∙ пропуск звуків;

∙ перестановка звуків, складів; помилки на рівні речення:

∙ пропуски слів у реченні чи їх перестановка;

∙ відсутність складних речень (користуються здебільшого простими реченнями);

 ∙ деколи є порушення логічного зв’язку між реченнями;

∙ пропуски прийменників чи їх неправильне вживання;

Для зв’язного мовлення характерні такі помилки:

∙ квапливість мовлення;

∙ нечітка дикція;

∙ випадання речень при переказі прочитаного тексту;

∙ квапливість мовлення деколи призводить до спотикання; спостерігаються розлад дихання: переважно поверхневе, мовлення на вдосі.

      Порушення просодики мовлення проявляється у тембрі, темпі, інтонаційній виразності, логічних паузах, наголосах. Розлад голосу спостерігається у перенапрузі голосу, іноді через монотонність і носовий відтінок. Гіперактивні діти читають так само, як і розмовляють: складні, поширені речення розділяють на прості; у зв’язку з цим втрачають думку прочитаного, важко запам’ятовують зміст.  У гіперактивних дітей може бути порушені артикуляційна моторика, лексикограматичний склад мовлення, внаслідок чого спостерігаються труднощі у підборі слів, у формулюванні своєї думки (думка випереджає мовлення). Під час корекційної роботи можуть виникати труднощі щодо автоматизації поставлених звуків у зв’язному мовленні, оскільки дітям важко зосереджувати увагу на своєму мовленні.

   

  1. Корекційна робота щодо формування правильного мовлення гіперактивних дітей спрямована на вироблення навичок повільного темпу мовлення:

 

  1. Дотримання «режиму мовчання». Рекомендується максимум мовчання поза заняттями та вдома. Не рекомендується перегляд телепередач та комп’ютерні ігри. «Режим мовчання» знімає перезбудження та тривожність.
  2. Робота по засвоєнню повільного темпу мовлення (промовити як логопед, дати відповідь на запитання).
  3. Закріплення повільного темпу мовлення проводиться на основі:

а) висловлення своєї думки;

б) розігрування діалогів із життєвого досвіду (в магазині, на пошті, у транспорті тощо).

в) розучування та декламація віршів;

г) переказу тексту, оповідання за планом та без нього, з опорою на наочність;

д) участь у сюжетно-рольових іграх; хороводах;

  1. Введення у роботу логопедичної ритміки. Заняття включають вправи на:

а) дихання, голосові вправи;

б) вправи на нормалізацію м’язового тонусу, на розвиток плавності рухів;

в) вправи на активізацію уваги;

г) вправи на виховання чуття ритму.

 

IІІ. Поради вчителя-логопеда щодо роботи з гіперактивними дітьми:

 

  1. Мовлення дорослих має бути неквапним, плавним, правильним і чітким.
  2. Вчити дітей ділити довгі речення на відрізки (по 3-4 слова), між якими витримувати паузи і робити новий вдих.
  3. Оберігати дитину від контактів із людьми, які мають порушення темпу мовлення.
  4. Застерігати дитину від психічних та фізичних травм, бурхливих проявів гніву та радощів.
  5. Не навантажувати мовлення дитини, вимагаючи вимовляти складні фрази, незнайомі й незрозумілі слова, заучувати велику кількість віршів, складних за змістом.
  6. Коли дитина говорить, виправляти її мовленнєві помилки тільки після того, як вона закінчить фразу.
  7. Читати дитині, вчити її переказувати, разом вчити вірші, складати цікаві історії за малюнками. При цьому слідкувати за повільним темпом мовлення дитини.
  8. Не забувати хвалити дитину після кожного успіху.
  9. Не розповідати дитині перед сном страшних казок, хвилюючих історій, не залишати самою, коли вона боїться.

 

     Шановні батьки! Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже  дефіцит уваги може негативно вплинути не тільки на мовлення, а й на подальше життя дитини. Допоможіть дитині навчитись дбати про себе та відновлювати психічну рівновагу.

 

 

 

error: Content is protected !!